Громадяни України… Український народ… Коли просиш наших учнів пояснити, про кого йде мова, вони навперебій розповідають, наводять приклади з життя нашого села Шевченкового, своїх рідних сіл, звідки приїхали до нас навчатись (в Шевченківській спеціалізованій школі-інтернаті навчаються діти з різних районів Черкаської, Київської, Кіровоградської областей). Вони обов’язково познайомлять Вас з сім’єю Нелі Кирилівни Надточій, родове коріння якої сягає глибин далекої Німеччини, з однокласниками Катрусею і Аліною Клименко, мама, бабуся і дідусь яких з Білорусі. Розкажуть і про сім’ю колишніх учнів школи Павлика і Богдана Кириченків, мама яких українка, а тато єврей. І зараз хлопці закінчили навчання в одній з шкіл-інтернатів селища Мішмар-а-Негев, що в Ізраїлі. А як цікаво поспілкуватися з колишньою нічною нянею нашої дітвори Мариною Нікіфоровною, мова якої складається на 50% з українських слів, а 50% - з російських, але серце її на всі 100% прикипіло до рідної України, вона також давно громадянка України. А який чудесний дует – подружжя Прищепових, як гарно співають вони українських і білоруських пісень: Наталія Іванівна родом з нашого с.Шевченкового, а її чоловік Вадим Петрович із смт.Нова Гута Гомельської області, що в Білорусі. Розповіді ці будуть не на одну годину, і кожну розповідь наші вихованці підсумують одним реченням: «З якої країни не приїхали б в Україну люди, якщо вони залишились тут жити, народили тут своїх діточок, мають тут уже своїх внуків і правнуків, визнають і виконують закони нашої держави, то вони вже є громадянами України, частиночкою українського народу. А тому й живемо ми в мирі і злагоді з усіма тими людьми, які є представниками українського народу, хоч рід кожного з них має початок в різних країнах світу!»

Вихованці наші розкажуть Вам про український народ, гарно і злагоджено заспівають Гімн України. Знають наші діти символи державні і символи народні: і квітучі вишневі сади, і ті чорнобривці з барвінком (не тільки верба і калина), і вишитий рушник, і розмальована піч. Духовними символами українського народу є Софія Київська, Києво-Печерська лавра, єдина на весь світ Почаївська лавра, і наш єдиний на весь світ Т.Г.Шевченко з І.Я.Франком і Лесею Українкою, наша невмируща українська пісня «За світ встали козаченьки», і наш неповторний гопак.

Наша дітвора знає традиції, обряди і звичаї свого народу, а ми, учителі, робимо все, щоб вони знали прекрасну музику і пісні, роботи художників тих країн, з яких колись виїхали в Україну дідусі і бабусі, мами і тата наших Катрусь, Алін, Едгарів, Євгеніїв, яких мільйони в нашій державі. Знали і шанували духовні багатства тих країн, вихідці з яких стали етносами нашого українського народу. І щоб допомогти нашим учням, навчити їх бути толерантними, дружелюбними, такими, які б любили і свою українську пісню, а також захоплювались шедеврами культури і мистецтва тих народів, представники яких вважаються етносами української нації, ми й проводимо Тижні культури і мистецтва різних народів світу.

Яка багата, красива, захоплююча робота кипить у школі в тижні української, російської, білоруської, єврейської, грецької та ін. культури і мистецтва!

Я не буду говорити про Тиждень української культури і мистецтва (тут і так все зрозуміло), розповім коротенько про такі Тижні:

- Тиждень російської культури і мистецтва. Не одного дня і тижня старанна підготовка дорослих і дітей вихлюпнулась в стінах нашої школи таким прекрасним переплетінням російської пісні і музики, витворів розуму, серця і рук російських зодчих, поезії Пушкіна і Лермонтова. Ці мистецькі години були представлені у формі усних журналів, вікторин, конкурсів, тематичних вечорів, народних забав і російської кухні, а віночок російських пісень у виконанні учительського ансамблю і зараз дзвенить в наших головах і серцях, викликаючи усмішку на обличчях кожного (навіть і зараз я пишу оці рядочки, а на обличчі в мене усмішка: усміхаються уста і очі, усміхаються тій красі, яка заполонила наші серця у хвилини спілкування з російською народною піснею);

- Тиждень єврейської культури і мистецтва…Протягом шести днів учні і вчителі школи здійснювали заочні подорожі по Ізраїлю, милувались красою його природи, слухали задушевні мелодії, танцювали відомий усім танець «Хава Нагіла»;

- а з Тижня грецької культури і мистецтва нас вразила грецька музика. Нікому не хотілося виходити з актової зали, бо хотілося слухати і слухати естрадний оркестр під керівництвом Яніса Хрисомаліса, вдивлятись в оті усміхнені обличчя греків, в яких, здавалося, ніколи не з’являється сум на обличчі. Як же не любити грецьку музику, кому ж не хотілося приєднатись до групи учнів, які танцювали танець «Сіртакі» Мікіса Теодоракіса. Ми вже всі вміємо танцювати «Сіртакі». Спробуйте затанцювати цей танець, щоб у Вас не усміхалось Ваше серце, обличчя, очі, щоб не раділа Ваша душа.

Наші вихованці три роки підряд їздили на відпочинок у Грецію, купалися в Егейському морі, їли грецькі страви, знайомились зі звичаями і обрядами грецького народу. Зустрічі зі школярами, які мали щастя побувати в Греції, доповнили цей незвичайний Тиждень.

А в дні білоруської культури і мистецтва, крім пісень і танців, перегляду художніх полотен, було багато цікавих зустрічей з українцями-білорусами.

І так щоденно, в будні і свята, вихованці нашої школи вчаться поважати культуру, звичаї і обряди, уподобання своїх ровесників, дорослих, людей поважного віку, яких доля в різні роки і століття примусила залишити рідню, дідів-прадідів, приїхати в Україну, поселитись тут назавжди, прийняти її за рідну, навчитись її мови, співати її пісень, смачно готувати український борщ, варити українські вареники з сиром, пекти українські пампушки.

Росіяни і білоруси, греки і молдавани, євреї, німці, болгари, вірмени, грузини, поляки – їх так багато в нашій Україні, вони всі пам’ятають той край, де спочивають у вічності їх предки, звідки родом їх батьки, дідусі і бабусі, але вже назавжди рідною стала для них українська земля, вони назавжди стали частиночкою України.

І не може бути в нашій державі ніяких етнічних непорозумінь, ніяких сутичок, бо всі ми – прекрасна спільнота, ім’я якій український народ.

Чи має успіх педколектив нашої школи у формуванні національної свідомості і самосвідомості отих більше двох сотень дітей, які щороку навчаються в нашій школі?

І хоч результати виховання дитини найбільше розкриваються, коли вона стає дорослою людиною, я переконана, що праця наших учителів і вихователів дасть хороший урожай: на українській землі житимуть і працюватимуть люди, які знатимуть ціну своїй Україні, ніколи не зрадять її і в майбутні століття роститимуть українські пшениці, садитимуть українські яблуні і вишні, випроводжатимуть у космос космічні кораблі, робитимуть все, щоб на весь світ засяяла ясною зорею наша рідна Україна.

А в додатках пропоную виписки з Тижнів культури і мистецтва народів, представники яких належать до національних меншин нашої української нації.

Коли краще проводити тижні культури і мистецтва країн, вихідці з яких стали громадянами України? Ці люди люблять послухати радіо, подивитись телевізор, заглянути в Інтернет, бо у всі часи кожному хочеться дізнатися, як живе країна, батьківщина, яку довелося колись залишити, залишити назавжди.

Тож Тиждень української культури і мистецтва добре було б проводити до Дня соборності України в січні; російської – в кінці лютого, коли святкують Масляну; молдавської – до свята весни Мерцишор – в березні – квітні; польської – в грудні (Різдвяні свята); грецької – до Дня Незалежності Греції в березні; єврейської – у вересні (Новий рік).

Та коли б ці Тижні не проводились, головне, щоб все, що протягом них відбувається в школі, допомогло учням зрозуміти, що всі етноси, які проживають в Україні, маючи однакові права і обов’язки з корінними українцями, мають ще й право на свою історичну пам’ять, і її має поважати кожен з нас.

Коментарi